Чим фінська початкова школа відрізняється від традиційної української? Про свої враження від перебування у фінській школі розповідає вчитель із 20-річним стажем і мама учениці та студентки Марина Пристинська.

У цьому пості буде багато фото і трохи коментарів.

За 5 днів у Фінляндії була лише в одній початковій школі і в одному класі (третьому). Саме тому не можу бути експертом і щось стверджувати. Проте спілкування з кількома вчителями-початківцями, з хазяйкою нашої квартири, яка є емігранткою з Росії і має сина-третьокласника, з колегами, які відвідали кілька інших початкових шкіл – все це сформувало певну картинку початкової школи в моїй уяві.

У 7 років дитина приходить до школи. Тут її зустрічають лагідні усміхнені очі доброго вчителя, який вже знає, з чого розпочинати роботу саме з цим учнем, адже ознайомлений з карткою, яку заповнили вихователі. Навчальний рік розпочинається в серпні, і впродовж першого місяця вчитель зустрічається з батьками кожного учня. За участі дитини вони планують навчальний рік: учитель озвучує, чого саме буде навчати, батьки говорять про те, чого хочуть, щоби навчили їхню дитину, учень зазначає, чого він хоче навчитись. Узгоджені очікування коротко фіксують у відповідній картці. До них повернуться наприкінці першого півріччя (щоби переглянути, чи у заданому напрямку рухаються, і, за потреби, відкоригувати) і наприкінці навчального року (щоб проаналізувати і зазначити результати).

Такі зустрічі учитель-дитина-мама-тато відбуваються у кожному класі тричі на рік. Це і є батьківські збори.

У Фінляндії, звичайно, є держстандарт і навчальний план. Дотримуючись їх, учителі планують роботу: на рік (глобальне бачення), на півріччя і щоденно. У щоденних планах вони враховують потреби усіх учнів класу і готують диференційовані завдання. Як сказала Кайсу, учителька початкових класів, дитина може бути сильною інтелектуально, проте не мати організаційних навичок. Для такої дитини вчитель складає план розвитку цих навичок і кожного дня учень робить щось, що допомагає набувати необхідних умінь.

Учитель може собі дозволити відійти від плану (щоденного чи навіть щорічного), адже ключовими у навчальному процесі є діти, і ВАЖЛИВО врахувати саме їхні потреби. А те, що не встигли, можна надолужити наступного дня чи наступного навчального року! Фіни працюють за принципом: не поспішай, не нервуй, все встигнеш і всього всім вистачить!

У класі всі стіни завішані дитячими роботами чи важливою навчальною та організаційною інформацією. Це і візуальна підтримка, і можливість пишатись собою та рефлексувати.

Діти у фінській школі відрізняються від наших лише тим, що розмовляють фінською. Вони, як і наші, люблять гратись, мають різні типи темпераменту і навчаються по-різному. Їм усім пощастило, адже учителі їх не сварять, а розмовляють з ними, не наказують оцінками, а вибудовують індивідуальну навчальну траєкторію.

Учні почуваються в класі впевнено, вільно і розкуто:

• можуть ходити по класу чи виходити до коридору, щоб попрацювати наодинці, якщо їм це потрібно;
• можуть сидіти на підлозі, на м’ячі, на подушці, на килимі, чи навіть лежати;
• можуть запитувати вчителя, коли їм це потрібно, але не будуть перебивати;
• щодня гуляють на вулиці більше години, не зважаючи на погоду;
• пишуть простим олівцем друкованими літерами до 12 класу включно (їм показують у 2 класі писані літери і навіть дають спробувати їх писати, але не вимагають каліграфії);
• оцінок перших три роки немає, але учитель моніторить рівень, на якому дитина засвоїла матеріал і враховує його при підготовці до уроку;
• їх не порівнюють з іншими дітьми, адже кожний унікальний і у кожного своя унікальна лінія розвитку, яку він вибудовує разом з учителями і батьками;
• у них є домашні завдання, але на їх виконання в початковій школі діти витрачають близько 30 хвилин на 3 предмети;
• у школі їм комфортно, спокійно і цікаво, тому іноді здається, що учень не навчається, а грається (про це говорять батьки-емігранти, які приїхали з Росії: «Вони ж тут не навчаються, а граються. Тільки вміють і читати, і писати, і рахувати, і в навколишньому світі орієнтуватись…»

Та найголовніше те, що фінська школа – це система професіоналів, яким довіряють, які завжди підтримають, направлять і допоможуть! Якщо дитина з будь-яких причин не може зосереджувати увагу, у неї не сформовані відповідно віку вольові процеси, їй не дається навчання (чи то мова, чи то математика), учитель одразу говорить про це батькам і починає випробовувати різні навчальні стратегії. Коли розуміє, що сам не справляється, підключає інших спеціалістів.

Батьки довіряють школі, довіряють державі, тому вдячні за допомогу і роблять все, що їм радять спеціалісти: від додаткових занять, наприклад, з логопедом, до інклюзивного навчання за підтримки спеціального асистента чи в інклюзивному класі. Ярликів ніхто не вішає! Кожна дитина знає, що може залишити інклюзивний клас і перейти до звичайного, але для цього потрібно попрацювати й показати, що ти можеш.

У класах та в садочку я побачила кілька предметів, про які розповідала моя знайома нейропсихолог. Ці предмети також допомагають дітям зосередитись, зняти м’язову напругу, адже взаємодія з ними стимулює певні ділянки кори головного мозку. (Нейропсихологія — галузь психологічної науки на межі психології, медицини (нейрохірургії та неврології) і фізіології, що вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних уражень головного мозку).

Повірте, ці прості, на перший погляд, штуки допомагають вирішувати проблеми з непосидючістю, «витанням у хмарах», надмірною рухливістю, агресивними проявами тощо.

Колись, на курсах з ейдетики, мій учитель Євген Антощук говорив, що геометрію і фізику не можна вивчати, їх потрібно уявляти! Ці предмети даються легко тим, у кого дуже добре розвинена просторова уява. Звичайно, що цю уяву потрібно розвивати. І один із шляхів, якими активно рухаються у садочках та початкових школах Фінляндії та Канади – маніпуляція з предметами! Всі математичні дії, закони, явища – через дію з предметами!